Ptah, the El Daoud

Ptah, the El Daoud
Студійний альбом
Виконавець Еліс Колтрейн
Дата випуску Вересень 1970[1]
Записаний 26 січня 1970
Жанр Постбоп
Тривалість 46:03
Мова без мовного змістуd
Лейбл Impulse!
Продюсер Ед Мішель
Хронологія Еліс Колтрейн
Попередній
←
 Huntington Ashram Monastery
(1969)
Journey in Satchidananda
(1971)
Наступний
→

Ptah, the El Daoud — третій сольний альбом Еліс Колтрейн, записаний і випущений у 1970 році. Альбом був записаний у підвалі її будинку в Дікс-Гіллс на Лонг-Айленді, штат Нью-Йорк.[2]

Це був перший альбом Колтрейн з мідними духовими (окрім одного треку на A Monastic Trio 1968 року, на якому Фароа Сандерс грав на бас-кларнеті). Сандерс записаний на правому каналі, а Джо Гендерсон — на лівому. Колтрейн зазначала: «Джо Гендерсон більше на інтелектуальній стороні, в той час як Фароа більш абстрактний, більш трансцендентний».[3]

Всі композиції були написані Еліс Колтрейн. Заголовний трек названо на честь єгипетського бога Птаха, «El Daoud», що в перекладі з арабської означає «коханий». «Турія», згідно з анотацією, «була визначена Колтрейн як „стан свідомості — високий стан нірвани, мета людського життя“, а 'Рамакрішна' — бенгальський релігійний діяч XIX століття, а також позначає рух, заснований його учнями».[3] На «Blue Nile» Колтрейн переходить від фортепіано до арфи, а Сандерс і Гендерсон — від тенор-саксофонів до альтових флейт.

Дизайн обкладинки альбому створив Джим Еванс.

Відгуки критиків

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 4.5/5 зірок[4]
The Penguin Guide to Jazz Recordings 3/4 зірки[5]
The Rolling Stone Jazz & Blues Album Guide 3.5/5 зірок[6]

У рецензії для AllMusic Стейша Профрок назвала Ptah, the El Daoud «справді чудовим альбомом», написавши «Слухачі, які віддаються йому, виходять з іншого боку його 46 хвилин перетвореними. Від очищувального катарсису перших моментів заголовного треку до останніх моментів „Mantra“, з її безладним фортепіанним танцем і пристрасними стрічками тенора, що вилітають у всесвіт, альбом резонує красою, ясністю та емоціями… Поза увагою і роками похований у невідомості, цей альбом заслуговує на те, щоб його сприйняли як перлину, якою він є.»[4] Марк Річардсон писав для Pitchfork: «На цьому альбомі Колтрейн надзвичайно багатогранна, в деяких моментах занурюючись у сітчастий містицизм, в той час як в інших місцях зосереджується на логічному, дисциплінованому соло. Відлуння її заземлення в постбоп-джазі все ще присутнє, хоча й менше, ніж на її дебютному альбомі 1968 року A Monastic Trio. Восьмихвилинна 'Turiya and Ramakrishna' охоплює весь діапазон і містить деякі з її найкращих фортепіанних партій на записі, коли вона переходить від жорсткого блюзу головної теми до ширяючого, імпресіоністичного і, так, арфоподібного шквалу нот, які, здається, зависають у просторі».[7]

На сайті JazzIz Метт Мікуччі включив альбом до свого списку «П'ять найважливіших альбомів 1970», назвавши його «кульмінацією її 'першого періоду', позначеного музикою, що нагадує її співпрацю з покійним чоловіком Джоном та її дослідженнями концертної арфи як імпровізаційного інструменту».[8] Морган Енос у статті для сайту Ґреммі назвав альбом «потойбічним, але просякнутим блюзом», і заявив, що він «містить велику гіпнотичну силу та емоційну важливість».[2] Стаття містить вшанування від багатьох музикантів, включаючи менеджера та продюсера лейблу ESP-Disk Стіва Голтьє, який зазначив: «У мене є певна пристрасть ставити цей альбом у ряд DIY-записів… Це чорношкіра артистка, яка бере під контроль свою музику»,[2] та Мелвін Гіббс, який прокоментував: «Він домашній. У ньому є відчуття недільного дня після церкви… таке відчуття, ніби ваші родичі грали для вас. Це викликає у мене асоціації».[2] Щодо того, що альбом був записаний у період скорботи після смерті Джона Колтрейна, піаністка Кет Торен зазначила: «У неї було четверо маленьких дітей, і вона втратила кохання всього свого життя. Я думаю, що це величезна втрата. Це говорить про її силу як жінки, яка продовжує йти вперед, незважаючи на всі негаразди, що відбуваються в її житті. Мені було б цікаво дізнатися про її мережу підтримки і про те, як вона змогла створити цю неймовірну роботу в таких складних умовах».[2]

Автори Penguin Guide to Jazz Recordings писали: «Птах — найвищий аватар Бога в єгипетській релігії, а заголовна п'єса — це хвилеподібне есе про трансцендентність, парні горни, що звучать з абсолютно різних напрямків… Їхнє подвоєння на альт-флейті у 'Blue Nile' є чудовим, ідеальним доповненням до фортепіано та арфи». Вони назвали «Turiya and Ramakrishna» «величезною медитацією, яка є потрійно дистильованим духом легкості».[5]

Трек-лист

Всі треки написані Еліс Колтрейн і записані в домашній студії Колтрейн в Дікс-Гіллс, Нью-Йорк, 26 січня 1970 року.

#НазваТривалість
1.«Ptah, the El Daoud»13:58
2.«Turiya and Ramakrishna»8:19
3.«Blue Nile»6:58
4.«Mantra»16:33

Персоналії

  • Еліс Колтрейн — арфа (3), фортепіано
  • Фароа Сандерс — тенор-саксофон (1, 4, правий канал), альтова флейта (3), дзвіночки
  • Джо Гендерсон — тенор-саксофон (1, 4, лівий канал), альтова флейта (3)
  • Рон Картер — бас
  • Бен Райлі — барабани

Примітки

  1. ↑ New Album Releases for October. Billboard. 3 жовтня 1970. с. 53.
  2. ↑ а б в г д Enos, Morgan (30 грудня 2020). 'Ptah, The El Daoud' At 50: How Alice Coltrane Straddled Heaven And Earth. Grammy Awards. Процитовано 15 квітня 2024.
  3. ↑ а б Coltrane, Alice (1970). Album notes for Ptah, the El Daoud. Impulse! Records.
  4. ↑ а б Proefrock, Stacia (2011). Ptah the El Daoud - Alice Coltrane | AllMusic. allmusic.com. Процитовано 15 квітня 2024.
  5. ↑ а б Cook, Richard; Morton, Brian (2008). The Penguin Guide to Jazz Recordings (вид. 9th). Penguin. с. 283. ISBN 978-0-141-03401-0.
  6. ↑ Swenson, John, ред. (1999). The Rolling Stone Jazz & Blues Album Guide. Random House. с. 169.
  7. ↑ Richardson, Mark (16 січня 2007). Universal Mother. Pitchfork. Процитовано 15 квітня 2024.
  8. ↑ Micucci, Matt (4 липня 2019). Year By Year: Five Essential Albums of 1970. JazzIz. Процитовано 15 квітня 2024.

Посилання

  • Сторінка альбому на офіційному вебсайті Еліс Колтрейн